Этот час, начавшийся с предательства Иуды, который достигнет кульминации в восхождении воскресшего Иисуса к Отцу, – подчеркнул Бенедикт XVI, –“больше, чем вопрос и заявление о полной готовности войти в замысел Божий”:“Иисус в ту ночь обращается к Отцу в тот самый момент, когда Он приносит Себя в жертву. Он, священник и жертва, молится о Себе, об апостолах и обо всех, кто уверует в Него – о Церкви всех времен”.

Прославление, которого Иисус просит для Себя, – пояснил Святейший Отец, – это “вхождение в абсолютное послушание Отцу”:
“Эта готовность и просьба являются первым актом нового священничества Иисуса, Его жертвы на кресте, и именно на кресте – высшем акте любви – Он прославлен, ибо любовь есть истинная слава, Божественная слава”.

Вторым моментом этой молитвы является заступничество Иисуса об учениках, пребывавших с Ним:
“Иисус говорит Отцу: они не от мира, как и Я не от мира. Освяти их истиною Твоею; слово Твое есть истина. Как Ты послал Меня в мир, так и Я послал их в мир. И за них Я посвящаю Себя, чтобы и они были освящены истиною”.

Третий акт священнической молитвы – напомнил Папа – устремляет взор к концу времен:
“В нем Иисус просит Отца о милости ко всем, кто будет приведен к вере через миссию, начатую апостолами и продолженную в истории. ‘Не о них же только молю, но и о верующих в Меня по слову их’. Иисус молится о Церкви всех времен, молится также о нас”.

Центральная просьба священнической молитвы Иисуса, посвященной всем Его ученикам, заключается в будущем единстве верующих в Него:

“Единство христиан – это тайное желание сердца верующих людей. Вместе с тем, оно должно проявить себя со всею ясностью в истории. Оно должно проявиться, дабы уверовал мир … чтобы мы все реально стали едины”.

Напомнив о том, что этот дар был испрошен с настойчивостью во время Недели молитв о единстве христиан, Папа подчеркнул, что в священнической молитве Иисуса совершается установление Церкви:

“Церковь рождается из молитвы Иисуса. Но эта молитва – не только слово: это акт, в котором Он ‘освящает’ Самого Себя, то есть ‘приносит Себя в жертву’ ради жизни мира”.

Источник: Ватиканское Радио

Автор: Володимир Бурега

Звернення папи Бенедикта “Urbi et Orbi” за своєю структурою виглядає цілком традиційним. Перша частина тексту містить богословські роздуми над темою Різдва, друга присвячена сучасним проблемам людства.

В першій частині послання за відправний пункт своїх роздумів папа бере один з латинських церковних гімнів: «Еммануїле, наш царю та законодавче, надія та спасіння народів: прийди спасти нас, Господи, наш Боже». Зокрема папа каже:

«Прийди спасти нас! (лат. – Veni ad salvandum nos!) Це – волання людини кожного часу, яка відчуває, що не спроможна сама подолати труднощі і небезпеки. Вона потребує вкласти свою руку в руку більшу та сильнішу, руку, яка з висот простягається до неї. Дорогі брати й сестри, ця рука – це Христос, що народився у Вифлеємі з Пречистої Діви Марії. Він – рука, яку Бог простягнув людству, щоб допомогти йому вийти з рухомих пісків гріха та поставити його на ноги на скелі, на міцній скелі Своєї Істини та Своєї Любові».

Отже, прихід у цей світ Спасителя є відповіддю на численні волання людства. Почувши наше прохання, Бог «не міг залишатися Сам у Собі, … вийшов із Себе Самого та увійшов в нас, розділяючи до кінця нашу людську природу». І цим шляхом Бог врятував нас від гріха та прокляття.

Однак і сьогодні людство продовжує волати: «Прийди, спаси нас!» І Церква, єднаючись з усіма, хто потерпає від недолі, просить Віфлеємське Дитя допомогти всім знедоленим.

Після цього папа за традицією перерахував ті країни та регіони, які в минулому році переживали найскладніші випробування, і звернувся до Христа з молитвою про допомогу їм. Разом з присутніми на площі Святого Петра папа помолився за народи «Африканського Рогу, які страждають від голоду та нестачі продовольства», за народи «Південного Сходу Азії, особливо – Таїланду й Філіппін, які досі зазнають серйозних труднощів з причин нещодавніх повеней», за відновлення діалогу між ізраїльтянами та палестинцями, за припинення насильства в Сирії, за примирення та стабільность в Іраку та Афганістані, за «перспективи діалогу та співпраці для пошуку погоджених розв’язок у М’янмі», політичну стабільність країн африканського регіону Великих Озер та дотримання зобов’язань мешканцями Південного Судану «для забезпечення прав усіх громадян».

Незважаючи на те, що найгучнішою подією минулого року стала громадянська війна в Лівії, папа безпосередньо не згадав цю країни в своєму зверненні. Він лише просив Христа дарувати «всім складовим частинам суспільства північноафриканських та близькосхідних країн оновлені сили для будування спільного блага».

Закінчуючи своє невеличке послання, папа Бенедикт ще раз закликав усіх звернути погляд на Віфлеємську печеру та просити Божественне Немовля принести у світ «всеохоплююче послання примирення і миру! Відкриймо Йому наші серця, приймімо Його у наше життя. З довірою та надією повторюймо: “Veni ad salvandum nos!”»

Після цього Бенедикт XVI звернувся з різдвяним привітанням 65-ма мовами. Серед них було і українське вітання: «Веселих Свят з Різдвом Христовим і Новим роком!»

Потрійна ангельська звістка

Патріарх Варфоломій побудував своє послання за іншою структурою. В основу його звернення покладено Різдвяну ангельську звістку (патріарх зве її «потрійною звісткою»): «Слава Богу на висоті, і на землі мир, в людях добра воля!» (Лк 2, 14). Відповідно до цього Євангельського вірша, патріарше послання після короткого вступу містить три невеличкі частини.

Спочатку патріарх Варфоломій констатує, що більшість людства, хоча і святкує Різдво, все ж не відчуває значення ангельської звістки, «замість цього запитуючи: а чи дійсно Бог є сьогодні прославленим та взагалі чи має Бог бути прославленим? Де можна побачити на землі мир, який було обіцяно, і чому сучасне людство має жити з доброю волею?»

Патріарх пише, що більшість людей планети не прославляють Бога ані в своїх словах, ані у вчинках. Більш того, ці люди вважають Бога винуватцем своїх негараздів. Однак це помилка. «Навпаки, втілення Божественного Сина і Слова, разом з подіями Його Розп’яття на хресті та Воскресіння, повертає людську природу до її первозданної краси, роблячи людей спадкоємцями небесного царства». Отже, хоча чимало людей не прославляють Бога в своїх серцях, все ж Його слава відбилася в усьому творінні.

Сучасне людство піддає сумніву і другу ангельську звістку: «На землі – мир». Як можна казати про мир, коли більшість людства або вже воює, або збирається воювати? Дійсно, чимало хто сьогодні намагається перетворити мирну конкуренцію на силові конфлікти, намагаючись придушити будь яку опозицію. Війна є, нажаль, звичайним засобом вирішення різноманітних проблем: расових, політичних, фінансових, ідеологічних, релігійних… «Однак, — пише патріарх Варфоломій, — це не спростовує істину, яку звістили Ангели, що через Різдво Христа та прийняття Його вчення мир буде дійсно панувати на землі. Христос приніс мир, і якщо Його мир не панує в світі, то відповідальність за це лягає на тих, хто нездатен прийняти та зберегти цей мир».

Оскільки таким є ставлення більшості людства до Божественного миру, то не слід дивуватися й тому, що «добра воля є рідкістю серед людей». Благовоління Бога до людей є очевидним для всіх, хто приймає ангельську звістку в своєму житті. Однак, коли людина її відкидає та вдається до експлуатації та насильств, це призводить до кризи: і психологічної, і економічної. Отже, усі соціальні потрясіння, як підкреслює предстоятель Константинопольської Церкви, є наслідком нехтування Благої Звістки про прихід в цей світ Спасителя.

Завершуючи своє послання, патріарх Варфоломій, закликає вірних разом з ангелами прославляти Бога на висоті та провіщати, що Його мир істино перебуває в наших серцях. «Отже, будемо радіти Різдву Ісуса Христа та передчувати ті блага, що обіцяні нам в потрійній звістці ангелів. Амінь».

Таким чином, цього року патріарх Варфоломій в своєму Різдвяному звернені утримався від обговорення конкретних проблем сучасного людства, зосередившись лише на загальному викритті сучасної безрелігійної свідомості, яка є фактичною причиною усіх можливих криз.

Джерело: http://www.religion.in.ua

Автор: Володимир Бурега

В суботу 25 грудня Папа Римський Бенедикт XVI звернувся до католиків всього світу з традиційним посланням URBI ET ORBI (лат. — місту і світу). Також ще напередодні Різдва на офіційному сайті Константинопольського Патріархату було оприлюднене Різдвяне звернення Патріарха Варфоломія І. Обидва тексти мають подібну структуру. Кожен з них можна умовно поділити на дві частини. Перша — богословська, друга — соціальна. Обидва церковні лідери починають свої звернення з богословських роздумів над таємницею Різдва.

Папа Бенедикт XVI: «Віра в Бога — це джерело надії для всіх, гідність яких ображена та порушена»

В зверненні Папи Бенедикта дві частини тексту маркуються досить чітко. В першій з них кожен абзац починається з Євангельської цитати: Слово стало плоттю (Івана 1, 14). Наведемо кілька цитат:

Слово стало плоттю. Перед цим об’явленням ми ще раз задаємо собі питання: як це може бути? Слово та плоть — дві протилежні реальності; як може Вічне та Всемогутнє Слово стати слабкою та смертною людиною? Є лише одна відповідь: Любов. Той, хто любить, бажає ділитися з возлюбленим, бажає бути одним цілим з возлюбленим, і Святе Письмо показує нам велику історію любові Бога до свого народу, яка добігла кульмінації в Ісусі Христі…

Слово стало плоттю. Світло цієї істини відкрито тим, хто приймає його в вірі, оскільки це — таємниця любові. Тільки той, хто відритий до любові, є оповитий світлом Різдва. Так було тієї ночі в Віфлеємі, так це є і сьогодні. Втілення Сіна Божого — подія, котра відбулася в межах історії, але в той же час вона перевищує історію. Коли світ був в ночі, засяяло нове світло, те, що дозволяє помітити себе простим очам віри, покірливим та скромним серцям тих, хто чекає Спасителя…

Друга частина звернення містить певну соціальну інтерпретацію Різдвяного об’явлення. Бенедикт XVI підкреслює, що Еммануїл прийшов у цей світ як Цар, аби принести мир та правосуддя. І тому святкування Різдва має надихати нас в нашій власній надії, в усіх наших скрутних обставинах. Віра в Бога — «це джерело надії для всіх, гідність яких ображена та порушена», бо Народжений у Віфлеємі прийшов, аби звільнити усіх «від самого джерела пригнічення». Розвиваючи цю загальну тезу, Бенедикт XVI бажає, аби світло Різдва надихало ізраїльтян та палестинців шукати шляхи до мирного співіснування, підтримувало християнські спільноти Іраку та усього Близького Сходу в їх випробуваннях, втішало постраждалих від стихійних лих та епідемій на Гаїті, в Колумбії, Венесуелі, Гватемалі та Коста-Ріці. Pвістка про Різдво Христове має відкривати нові горизонти для пошуку миру і злагоди в Сомалі, Дарфурі і Кот-Д’Івуарі; допомагати просувати політичну та соціальну стабільність на Мадагаскарі, приносити безпеку та повагу до прав людини в Афганістані та Пакистані, ініціювати діалог між Нікарагуа та Коста-Рікою. Папа вказав і на корейську проблему, виразивши сподівання, що звістка про Різдво буде сприяти примиренню на Корейському півострові.

Усі ці згадки про проблемні регіони Земної кулі звучать досить загально. Папа лише перелічує ті проблеми, які на сьогодні є найгострішими для людства. Але при цьому він не дає оцінок діям тих чи інших урядів і не пропонує якихось конкретних шляхів врегулювання. Звісно, в Різдвяному зверненні було б і недоречно якось конкретизувати існуючі проблеми та вдаватися до обговорення можливих шляхів їх вирішення. З іншого боку, цей каталог «гарячих точок» Землі очевидно має засвідчити піклування Понтифіка усім людством. Ще з часів першої світової війни (коли, до речі, на Римському престолі був Бенедикт XV), Папи послідовно позиціонують себе як поборники примирення в усіх куточках планети. І послання Бенедикта XVI лише продовжує цю лінію.

Лише про одну з проблем Папа висловився більш конкретно. Це проблема Католицької Церкви Китаю. В передостанньому абзаці звернення Бенедикт XVI каже: «Нехай Різдво Спасителя підсилює дух віри, терпіння та мужності вірних Церкви в континентальному Китаї, аби вони, наскільки це можливо, не падали духом через обмеження, накладені на їх свободу релігії та совісті, але, наполегливо зберігаючи вірність Христу та Його Церкві, підтримували полум’я надії». І далі, узагальнюючи цю тезу, Папа закликав усіх християн, що потерпають від дискримінації, залишатися з Богом, аби їх вірність Христу змусила «політичних лідерів та ватажків режимів» поважати релігійну свободу.

Спеціальна згадка про Китай в Різдвяному зверненні Папи очевидно не є випадковістю. Відомо, що з 7 по 9 грудня 2010 року в Пекіні відбулася Асамблея китайських католиків, в якій прийняли участь єпископи, священики, ченці та миряни Китайської католицької патріотичної асоціації (ККПА). Однак ККПА не визнана Ватиканом і не вважається легітимним представником Католицької Церкви в Китаї. Тому проведення асамблеї ККПА в грудні 2010 року викликало протести з боку Святого Престолу. Ватикан оприлюднив з цього приводу офіційну заяву, де звинуватив уряд Китаю в репресіях проти католиків. Також в заяві стверджується, що Асамблею було проведено під примусом влади. Ці події суттєво ускладнили і без того досить непростий процес примирення між «підпільними» та «офіційними» католиками в Китаї. І ось тепер Папа досить жорстко висловився про ситуацію в Китаї в своєму Різдвяному зверненні.

Патріарх Варфоломій: «Настав час для практичного застосування Євангельської звістки»

Тепер звернемося до Різдвяного послання Патріарха Варфоломія. Цікаво, що внутрішня логіка цього тексту така сама, як і в зверненні Бенедикта XVI. Спочатку автор розмірковує над глибинним змістом втілення Спасителя, а потім переходить до сучасних земних проблем. Заглиблюючись у таємницю Боговтілення, Патріарх Варфоломій підкреслює, що Син Божий прийшов на землю, аби ми всі стали учасниками божественної природи (2 Петр 1, 4):

Після «падіння» Адама і Єви, необхідне було Втілення Христа, Його Святі Страсті, Живоначальна Смерть, Зішестя в пекло і Воскресіння після трьох днів. Таким чином, гріх, що проник в людську природу з тим, щоб заражати все, і смерть, що потайки проникла в життя, повністю і остаточно розвіялися, а людство тепер спроможне в повній мірі насолоджуватися одвічною Батьківською спадщиною.

Однак, божественна милість Різдва не обмежується майбутньою вічністю, але й «включає в себе речі, пов’язані з нашим земним шляхом». І тут Патріарх переходить до другої частини свого звернення, яка має соціальний вимір. На відміну від Папи Бенедикта Патріарх Варфоломій не намагається перелічити усі проблеми, що турбують сьогодні людство. Він зосереджується лише на одній з них, а саме — на фінансово-економічній кризі, що триває:

Багато наших друзів і колег відчувають страшні випробування в нинішню кризу. Є безліч безробітних, «нових» бідних, бездомних, молодих людей з «обрізаними» мріями. Крім того, Вифлеєм перекладається як «Хлібна хата». Тому ми, як віруючі християни, повинні турбуватися не тільки про «хліб насущний» для наших братів і сестер. Тим самим — Христос, який лежить в пелюшках у простих яслах Вифлеєму — є не тільки «насущним», духовним, але і матеріальним хлібом тілесної потреби (Яків 2, 16). Тепер настав час для практичного застосування Євангельської звістки з достойним почуттям відповідальності!

Своє послання Константинопольський Патріарх будує як звістку про християнську надію в скрутних умовах економічної кризи. Він підкреслює, що звертається саме до вірних Вселенського Патріархату. А якщо згадати, що значну частину пастви цієї Церкви складають греки (до речі і сам Варфоломій є етнічним греком), то згадка Патріарха про кризу сприймається саме як «грецький слід». Відомо, що Константинопольський Патріархат суттєво залежить як від офіційних, так і від неофіційних грецьких дотацій. Тому фінансова скрута в Греції, що була однією з головних проблем Євросоюза минулого року, не є сторонньою для Фанару…

Такими були Різдвяні звернення двох лідерів Християнських Церков світу. І Папа Бенедикт, і Патріарх Варфоломій за традицію скористалися святковою нагодою не лише для того, щоб поміркувати на біблійні та богословські теми, але й для того, щоб привернути увагу до тих проблем, які, з їх погляду, є найактуальнішими для їх пастви. За два тижні Різдво будуть святкувати Церкви, що живуть за юліанським календарем. Побачимо, які змістовні пріоритети визначать для себе голови цих Церков.

Джерело: http://www.religion.in.ua